ОДЕСА. Історія, написана із заплющеними очима
20.06.2025
Сьогодні я опублікував нове оповідання: «ОДЕСА. Історія, написана із заплющеними очима». І скажу чесно — це стало для мене справжнім викликом.
Я хотів написати його багато років. Але не виходило. Виявилося, щоб зробити це, мені потрібно було просто… заплющити очі.
Образ Одеси як Мами — занадто складний. Іноді майже невловимий. Причому не лише для тих, хто не знає Одеси, а навіть для тих, хто все життя живе в ній.
Колись я запитував одеситів: Як ви уявляєте образ, де місто і мама — це одне ціле? Відповідь майже завжди була в серці, але не в словах. Описати це було складніше, ніж відчути.
Я довго не наважувався. Боявся, що той символізм, який народжується в моїх рядках, може вступити в конфлікт із тими образами, що живуть у кожному з нас усередині. Боявся, що моя Одеса може не збігатися з вашою.
Але одного дня я дозволив собі написати не те, що «треба», а те, що справді відчуваю. І в якийсь момент зрозумів: саме це оповідання — те, яке я давно мав написати.
Це оповідання без імені, але з глибокою повагою — до Неї. Героїня залишається без імені, але всі згадки про Неї — з великої літери. Чому так? Це можна зрозуміти лише дочитавши до кінця.
Воно складається не з рядків. Воно складається з шепоту вулиць, запаху дощу, зі спогадів, які зберігають не стіни, а серця.
І ще — сенс оповідання криється в останніх рядках. Але вони нічого не скажуть, якщо не прочитати всі.
(с) Анатолій Кавун