ПОГАНОМУ ТАНЦЮРИСТУ «…» ЗАВАЖАЄ!

ПОГАНОМУ ТАНЦЮРИСТУ «…» ЗАВАЖАЮТЬ!
Але цей пост — не про мої ноги. А про СТИМУЛИ.

Нещодавно вирішив придбати черговий стимул: кросівки для бігу…
Не те щоб без них я не міг бігати. Скоріше — не хотів.
А ще й не можна (через спину).
Тож тепер я одночасно йтиму, швидко йтиму і… іноді бігтиму.

У кожного з нас свої стимули. Їх багато, і майже завжди вони непомітно присутні в більшості наших прагнень.
Явні й неявні. Ті, що надихають. І ті, що (як не дивно, зрештою) відштовхують…
Підбирати стимули для себе — це ціла наука. Бо разом зі стимулом ти, на жаль, уже наперед обираєш і… «протиотруту».

І я зараз не про глобальне «встати зранку, бо задзвонив будильник», а про масштабні речі, такі як:

• почати займатися спортом,

• вивчити мову,

• кинути курити чи пити,

• створити новий бізнес,

• навчитися грати на гітарі (або іншому інструменті),

• змінити своє життя…

Стимули — і друг, і ворог. Якщо вони підібрані неправильно — вони не підтримають, не вмотивують, а розчарують.
Проблема в тому, що невдалий стимул — це не просто локальна невдача. Це ще одна маленька поразка. А страшне в тому, що, склавшись разом, ці дрібні поразки змушують розчаровуватися в собі.

І от тоді ваш черговий схід з дистанції переростає у програну битву за себе.

Тому якщо ви поставили ціль і раптом зрозуміли, що вона — не ваша, — не виходьте одразу з гри!
Змініть правила під себе. Придумайте нові умови. Але не здавайтеся!

Ваша віра в себе має трансформувати можливу поразку в період, з якого ви вийшли з досвідом.
І тоді ви просто покладете на поличку своєї свідомості ще одну позитивну грань себе.

Чи перестану я бігати? Так. Колись.
Але спершу ці кросівки мають стертися!

І, можливо, я не куплю нові, а піду на танці… Або кудись іще…
Але мені не заважатимуть ті самі «…» з першої фрази в цьому пості…

Я не програю собі. І ви собі цього не дозволяйте! Адже саме так і починається фінал віри в себе.
Вірте в себе. А якщо віри раптом бракує — згадайте дитячу впертість і просто не здавайтеся!

Повзіть. Гребіть. Вигризайте зубами власну самооцінку.

І так — цей пост не про кросівки.